А Бог дарував мені вчительську долю.
Не ту, що гладенька; не ту, що по полю
Між квітів пахучих стежиною в’ється,
З краплини роси тобі щиро сміється.
Не ту, що байдужа; не ту, що не знає,
Де мрія дитяча по світу блукає…
А ту, що у серці пташиною б’ється
І перед лихом ніколи не гнеться.
Таку, що не спиниш, не скажеш: доволі…
Бо вчитель – це сцена, де є усі ролі.
І кожну не грати, а нею прожити,
І душу дитячу у щастя зліпити.
Любов'ю горіти, на мить не згасати,
Якщо й не вдалося навчити літати.
Весь світ пелюстковий до ніг пригорнути,
Щоб радість відчути– Людиною бути.
У тому вся суть: не для себе прожити,
А когось хоч трішки навчити любити,
Побігти по полю по літньому полю,
Спасибі, Господь за учительську долю. О. Коваль
Немає коментарів:
Дописати коментар